?

Log in

ЦЕЙ БЛОГ ПЕРЕЇХАВ!!

УВАГА!
Віднедавна цей блог переїхав! Тепер мене читати можна тут:

http://gohatto-n.dreamwidth.org/


Це все відповідь на дибільну, українофобську політику москальського керівництва ЖЖ. Хто чув історію про Діану леді, той зрозуміє.
Додавайтеся )
«Любовь есть закон»  - з’явилися написи по Києву. А що таке любов? Чи існує вона взагалі, а чи є лиш витвором трубадурів 12 ст, вшитим нам у підкірок поняттям «куртуазної любові», вигаданим у провансальській Франції за середньовіччя? Принаймні, саме такої думки притримується Дені де Ружмон у його «Любові і західній культурі». Ця книжка прийшла до мене фінальним акордом до майже річних роздумів про любов.

Що таке любов? Однозанчної відповіді не буде ніколи, бо немає точного визначення любові і кожен трактує її так, як йому заманеться. Тож говорячи зараз про кохання, я буду виходити з власного досвіду і того спектру почуттів, які я відчувала або можу собі уявити.

Коли закохуєшся, то тіло наповнюється купою почуттів. Екзальтований стан, екстаз, дуже сильне емоційне розхитування від крайньої точки щастя і до крайньої точки муки та розпачу. Нам хочеться бути з людиною, говорити з нею, чути її, мати з нею фізичний контакт. Ми захоплюємося людиною. Важко одразу сказати, чим саме. Скоріш за все, сукупнім образом коханого чи коханої. Рідко хто закохується у розум чи почуття гумору. Ні, нам подобається у людині все. І от тут десь лежить межа між дружбою і стосунками. Адже якщо ми захоплюємося людиною, перебуваємо з нею, навіть торкаємося її – це називається дружбою. Або, якщо вже аж надто захоплюємося, то це є стосунки між учителем та учнем. І ось тут з’являється дуже цікава і пісдтупна річ, яка відмежовує дружбу від любовних стосунків. А саме: нам враз хочеться володіти людиною. Щоб ця людина виділяла нас з-поміж натовпу і належала саме нам.
Чи допускає дружба виділяння з-поміж натовпу? – Так. Гарні друзі одне для одного завжди є особливими і мають сильні ніжні почуття прив’язаності. Чи допускає дружба володіння? Ні. Отже, саме володіння відділяє дружбу від любовних стосунків.

Але тут я вбачаю брак логіки. Все починалося із того, що нам подобалася людина, її особистість та індивідуальність. Вона стала такою у певному середовищі, за певних умов. А тут ми хочемо цю людину з умов витягнути, закрити під скляним ковпаком і сказати: «МОЄ». Я розглядаю крайні форми власництва, де людину обмежують у спілкуванні з друзями (особливо протилежної статі) або у занятті улюбленими справами (наприклад, жінка вважає, що чоловікові не треба більше ходити на тренування чи там страйкбол, бо «дєлом займісь»!). Таким чином людину, яку ми полюбили у її багатогранності і з усіма страйкболами та друганами, ми починаємо змінювати під себе. Тут я мушу зробити невеликий відступ і означити, чим є справжня любов. Для мене (ну і Фромма, що вже) істинною любов’ю є любов матері до дитини. Це абсолютне прийняття і всепрощення, в ідеалі – повага до людини, якою б вона не була. В ідеалі – відсутність ревнощів і осуду. Ми говоримо про нормальні вияви материнської любові, без збочень, які дуже часті, на жаль.

Так от, повертаємося до стосунків, до яких примішалося власництво. Перший варіант таких стосунків, характерний більше чоловікам, це варіант «людина-річ». «ти моя, я розпоряджаюся тобою як хочу». «З чого це я маю тебе комусь давати? Ти моя!». Другий варіант, більш притаманний жінкам: «Ти мені зручний». Ти заробляєш гроші і годуєш мене і моїх дітей. Завдяки тобі я маю статусні речі. Або: ти готуєш мені їсти і прибираєш у хаті, і я можу про це не турбуватися. Така собі взаємовигода.
Але стривайте, чи є тут любов? Є взаємовигода і є поводження як з річчю (якою можна пишатися, можна показувати, але навряд чи ви дасте улюблену річ у користування). Як казав один хлопчина: щоб перевірити, чи дійсно жінка любить, дайте їй повну фінансову незалежність. Чи багато після цього жінок лишиться зі своїми чоловіками? Ой, небагато.
Отже, є річ. Річ неживу легше дати у користування комусь,бо річ не має свідомості і волі. І хоч як ви любите свою машину, та все ж можете дати другові покататися і машина зрештою повернеться до вас. А жінку ви навряд чи дасте. Бо жінка має волю і розум, і їй інший може сподобатися більше.  І вона може обрати не повертатися назад. Отже, ревнощі здебільшого виходять із глибокої невпевненості в собі, страху, що твій партнер не повернеться назад, коли знайде щось краще. І щоб не повадно було, ревнивці одразу намагаються задушити волю парнера (психологічними маніпуляціями та насильством), аби максимально  наблизити його до, власне, «речі». Раніше це все мало зміст. Вірність у шлюбі зберігалася задля збереження статків у межах однієї родини, задля чистоти крові. А право крові тоді важило багато. У дофеодальні часи не було поняття «шлюбної вірності», бо воно не мало сенсу. Зараз це поняття теж сенс втратило. Тим паче, з винайденням контрацептивів. Але ми вперто говоримо про необхідність вірності у стосунках. Значить, питання суто у відчутті "володіння" партнером.
І яким же це все боком, цікаво, відноситься до того, з чого ми починали? Тобто до захоплення об’єктом, іншим індивідуумом у всій його унікальності? А ніяким. Та форма стосунків, яку ми маємо на даний момент, коханням не є.

А що ж таке кохання?
Як на мене, то найближчою до кохання є дружба. Дружба не терпить використання одне одного, як і не терпить привласнення. Коли ви дружите із об’єктом протилежної статі, то ви не ревнуєте його до інших і до сексу з іншими. Між тим, ви лишаєтеся одне для одного особливими, і ваші стосунки сповнені глибокої ніжності та любові. Ви приймаєте друга у повноті його проявів, захоплень і життя. У вас часто є спільні інтереси і спільні пригоди. Якщо ваш друг сходить з праведної стежинки, ви щиро переймаєтеся і намагаєтесь допомогти. Дружба прекрасна і виявляє все те, що мусить містити кохання.
У дружбі ви закохуєтеся у внутрішню красу людини, і вам не важлива зовнішня краса. Ви захоплюєтеся силою особистості, розумом, харизмою чи ніжністю і турботливістю. Ви дивитеся здаля чи зблизька, але ви ніколи не скажете «моє!» і не почнете вказувати другові, як йому чи їй жити. Саме тому дружні стосунки значно міцніші за любовні: ніхто нікого не ламає. А якщо ваші погляди не сходяться, то ви просто кожен ідете своєю дорогою.
А тепер до цього додайте секс і статевий потяг. Якщо у вас колись був дружній секс або потяг до друга, то ви зрозумієте,про що я. Дружній секс легкий, і навіть якщо щось не клеїться, і навіть якщо партнер підстьобує вас, то ви не ображаєтеся, бо не боїтеся, що друг вибере іншого друга через таку дрібничку, як «щось пішло не так». Ви не боїтеся бути собою, бо друг приймає вас на 100%. І навіть якщо ви просто маєте статевий потяг, але не втілюєте його, це все одно не забирає легкості спілкування.
Секс між друзями є ще однією формою близькості. У сексі людина відкривається найбільше, а у сексі з другом ви переходите на новий рівень близькості і спілкування: на рівень любові.
Тому я за дружній секс і за дружбу між чоловіками і жінками як за найвищу форму прояву спілкування. Те, що вона існує – безсумнівно.

А вступаючи у "традиційні" стосунки, пам'ятайте, кого ви починали любити. І любіть таким, як є. Метеликом можна милуватися, не прищеплюючи голками до картонки (перефразовуючи фльор)

Про інсульт у 28 - 2

Вчора я розповіла про гострий стан після інсульту, але, окрім нього, були і інші прояви.

Пост-інсультні глюки
По-перше, страх смерті. Мені здавалося, що тему я цю давно пропрацювала. Але після події вона знову вилізла. Це був страх не так небуття, як, скоріше, каліцтва. По-друге, це був панічний страх втрати контролю. Я дуже люблю все контролювати і просто скаженію, коли хтось ззовні намагається контролювати має життя. І тут з'ясовується, що моє тіло раптом може викинути коника, і я на це не можу вплинути. Ні я, ні мій здоровий спосіб життя.
Після цього у мене з'явилося сильне бажання взяти під контроль своє тіло - довести собі, що можу робити з ним що захочу. Тому ударилася в тренування. І лише зараз, дещо демотивована незначущістю результату моїх зусиль,  я таки попустилася із бажанням стати качком.

Доволі тривалий час після інсульту я не могла довго концентруватися на текстах і не могла писати статті. Мені здавалося, що я вже ніколи не зможу реабілітуватися. І лише коменти у ФБ, де Сергій Марченко пообіцяв, що здатність писати повернеться, вселили надію.

Ще я не була здатна відновлюватися після якихось психологічних травм. Це було найтяжче у реабілітації. Про це попереджали лікарі, так і сталося. Я місяцями ридала через відсутність сенсу життя і власну нездалість. І через інші речі. Психіка абсолютно не адаптувалася до кризових ситуацій, тож я "оклигала" лиш у Мексиці, де упхнула у свою голову гору філософської літератури і пройшла такий собі левел-ап в усвідомленні себе і світу.

Де собака заритий
Всі лікарі однозначно вважали причиною інсульту моє фестивальне перенапруження, помножене на недосип та купу шкідливих чинників, типу літри кави випитої кави і жосткий недосип. Але потім я пішла до кардіолога на планову перевірку, а вона мені каже: "А чи нема у тебе, часом, проблем з суглобами?" Є, кажу, артроз геть замучив. Ну і артрит теж кості крутить давно. А чи нема у тебе, часом, женських пробелм? - питає. Чого ж нема, кажу. Є! Гормони буянять, вічно як не срачка так пердячка щось турбує. О, каже кардіолог, а піди до свого ревматолога, і хай вона тобі направлення випише на аналізи на аутоімунне...

Після того ішла я до ревматолога довго. І не прийшла б, певно, бо поки Настя не вмирає - Настя до лікаря не йде. Але тренер поставив умову: ніякої тобі штанги, поки не вколеш в коліна таку хрєнь, яка суглоби змазує... Ото пішла я до своєї ревматологині і кажу: вколіть мені хрєнь, прошу пані. А заодно і випишіть направлення на аналіз.
Коли жінка почула про інсульт у 28 років, то заявила, що "від нервів" жінок у такому віці не бахкає. Це чоловіків, каже, від нервів бахкає. А жінки так зроблені, що витривалі шокапєц. Ну да, нам же дітей ростити, нам ламатися не можна. Все, каже, нічого колоти не буду, пензлюй здавати ANA (ДНК-тест на волчанку). АНА показав наявність чого-то там, що свідчило про волчанку, але якось мутно показав, тобто на грані між негативним і позитивним результатом. Лікарка відправила на кількісний аналіз, і знову ж те саме. Негативний - 4 і менше. А у мене 4. Оце завтра доздам останній аналіз і піду знову...

Потім я почула про жінку з трьома інсультами у 30 років. Це її організм реагував на присутність естрогенів. Я зразу ж на себе приміряю... оце буде прикол, якщо мій організм вбиває мене за жіночі гормони... кармічна помста за заперечення жіночності в собі і небажання жити після 27)) Коротше, епопея з інсультом ще не скінчилася. Працюємо всією сім'єю "на аптеку")

Між тим
Між тим, це майже не вплинуло на мій спосіб життя. Так, було страшно літати на літаку перший раз (у Мексику, 12 годин), перший раз підніматися на 4000 і присідати з 30 кг на карку, перший раз курити коноплю було взагалі дуже страшно, бо хз як воно діє на судини... Тобто мені було це все робити страшно, але я робила. І буду робити.

Зараз з мінусів - крутиться часто на тренуванні голова (але може так у всіх?) і на спеці чи духоті стає дурно. Більше ніяких наслідків не відчуваю! Отакий от досвід. Питайте, якщо що. Розкажу)

Про інсульт у 28

Думаю, пора викласти на віртуальному папері мій цікавий досвід із інсультом) Тим паче, сьогодні зробила контрольне МРТ і виявила, що у мене у мозку дюрка розміром під 2,5 на 3 см, а інші структури мозку порозросталися собі, аби компенсувати відмерлу ділянку. Я трохи засмутилася, бо крім психологічних змін (проявився страх смерті, змінилося ставлення до тіла) я не відчуваю зараз наслідків минулорічних "пригод".

Як все сталося

Сидю, я значить, і сруся в інтернеті. Емоційно так, напрягаючи мозги. А було це після двох днів фестивалю, безсонних ночей, літрів кави і мотків вбитих нервів (про фестиваль, де я була головним координатором, це окрема, нерозказана ще, історія). Ті, хто були на фесті в координаторській команді, знають, чого мені цей фест коштував. І от я сидю і хочу в туалет. І голова починає боліти, і зуб. Але я виявляю, що встати в туалет я не можу. Я і так, і сяк - не виходить. І тут я починаю на себе злитися, що я слабачка, і що, у мене м'язів нема ваще?! Що, прес геть не працює, що не можу з ліжка встати?! Так нафіга я його оце качаю?! Я рукою чіпляюся за бильце ліжка, тягну себе... не виходить встати. Але мозок підвоха не відчуває взагалі ніякого, що цікаво. Я лиш думаю, що щось не так з моєю силою ("я слабачка") і бідкаюся через настирливий біль у голові і зубі.

В той час мені хтось подзвонив, я йому щось кажу  і пам'ятаю його слова, що я говорю "невнятно" ("давай ти заспокоїшся і я передзвоню"). Потім я сама вже подрузі подзвонила і вона теж каже "Настя, говори внятніше, нічо не ясно".

Та мозок не помічає підвоха!

І от нарешті я дивом здогадуюся подзвонити чоловікові! А він, як фанат медичних штучок і знавець усіх симптомів, закликає мене терміново викликати швидку. Я, звісно, відмовляюся (нафіга швидка, я ж здорова!) і прошу його приїхати. Як не дивно, він приїхав (як не дивно, бо був випадок, коли не приїжджав, думаючи, що я просто нию... а у мене була температура 40,5 від запалення сильного і я йшла по метро з дитиною на руках). Цей весь час, поки він їхав, я лежала без свідомості. Видно, крововилив розповзся, бо наступні кілька днів були весь час провали в пам'яті.

Тиждень, про який я забула

Пам'ятаю швидку, яка виявила, що у мене рука не піднімається (мені паралізувало півтіла). Я запевняла, що зі мною все добре, бо мозок досі не розумів, з якого дива цей весь кіпіш довкола мене.

Далі провали, провали, провали... МРТ, я вирубилася. Лікарня, якісь люди. Перекладають то на ноші, то на ліжко. Ангіографія (оскільки на процедуру гроші були зібрані через друзів у ФБ, то припускаю, що пройшло пару днів)... Була здивована, що на ангіографії мені робили місцеву анестезію, а я була певна, що загальний наркоз. Значить, я тупо без свідомості була. Приходили друзі, але я не пам'ятала потім про це. А вони потім видавали, що бачили мої труси (тобто я лежала при чужих людях в трусах!).
Пам'ятаю, як дівчата не дозволяли мені рухати ногою, аби артерія загоїлася. Але в той час я провалювалася у небуття, тому цілісної картинки нема. Тепер мені соромно уявити, що я тоді молола тим людям:))

2013-07-14 10.53.29
4 дні після, морда ще паралізована

Читати більшеCollapse )

(три роки назад писала дуже відверту статтю, яка так і не вийшла друком. Тож вивішу її тут, аби не пропадати добру)

 Мені 27 (уже майже 30:(... ), я приваблива і я мандрую по світу сама автостопом. «Тобі не страшно?» - це те питання, яке мені задають найчастіше. Друге питання таке: «Ти не боїшся, що тебе зґвалтують?»
Незалежно від того, боюся я чи ні, але про примусовий або не примусовий секс я вимушена думати щоразу, як полишаю домівку із великим наплічником за спиною. Чоловіки кожної країни немов вкриті серпанком певних стереотипів стосовно їхніх сексуальних вподобань, тож найкращий спосіб дізнатися правду – це сміливо ступити під цей вуалик. Звісно, мене самої на весь світ не вистачить (та і сімейне положення не дозволить), і тому за допомогою я звернулася у закриту Інтернет-спільноту «Дівчата», де близько чотирьох десятків панянок поділилися своїм досвідом міжнаціонального інтим-спілкування.



Своя сорочка ближча до тіла
Найсумніше – це мандрувати у нас. Вважається, що наші чоловіки дуже галантні, не заражені вірусом гендерної рівності, а тому саме тут жінкам рай. Насправді ж частенько східнослов’янські мужчини сприймають жінку за таку собі дурненьку еротичну цяцьку. Певне, кожна з вас стикалася із рукою, покладеною на коліно у поїзді. А якщо ви їздите автостопом, то ця рука розташується на вашому коліні у третині випадків! Наші чоловіки дуже легко у розмові переходять на питання заміжжя, сексу, радо обговорюють свої еротичні пригоди, з цікавістю випитуватимуть про ваші, розкажуть про коханок і запитають про коханців. Після таких поїздок складається враження, що сила слова занурила вас у найпотаємніші складочки чужої брудної білизни.
У Кавказьких країнах, де з гендерною рівністю куди більш невтішна ситуація, жінкам все ж мандрувати легше. У деяких віддалених від курортів районах Грузії вважається непристойним сидіти перед жінкою у одній майці. Теми сексу так само табуйовані – звісно, мається на увазі справжня Грузія, а не та, що поблизу Батумі! Крім того, грузини та осетини дуже поважають жінку-матір. Одного разу доля і зимова прохолода занесла мене в одну кімнату із двома молодими осетинами. І хоч я була із дворічним синочком, однак зізнаюся – було страшно. Проте вони сприймали мене як Матір, огорнули увагою мене і дитину, нагодували, напоїли, вклали спати… Ми проїхали з ними загалом близько тисячі кілометрів, і жодного разу розмова не збочувала на інтим. Те саме й з іншими кавказцями-попутниками. Гіперопіка – так. Пошлість – ні.
Хоча, звісно, не все так просто із тими кавказцями. Від своїх жінок вони очікують цнотливості до шлюбу. А від іноземних сподіваються на «гультяйність». Моя однокласниця, небайдужа до грузинів, нарікала на те, що тамтешні кавалери дуже раді з нею розважитися, але взяти у дружини готові тільки місцеву дівчину, яка не така «розпусна». Це підтверджує і опитана з Інтернет-спільноти: «Один кавказець був, але це не найприємніший мій спогад. Справа у тому, що у них «мулька»: якщо жінка дає - це повія і проститутка, а порядна жінка буде берегти незайманість до заміжжя, хоч до 40, хоч до 60, хоч до смерті. Він все пиляв мене моєю «легкодоступністю», мовляв, ти така гарна, заміж би йшла, так ніхто не візьме». Мусульманам-дагестанцям не дозволено заговорити до молодих незаміжніх дівчат, а дівчата до весілля лишаються незайманими і не можуть взагалі ніяк виявляти прихильність до хлопців. Між тим, молода дагестанка Расіда розповіла, що у них в містечку у всіх поголовно є коханки або коханці і про це всі знають. Але якщо застукають «на гарячому» – то вб’ють. І це не метафора.
Read more...Collapse )

Країна між вулканами

- Гватемала – це як Мексика 20 років назад, до того часу, як туди прийшли всілякі міжнародні організації та «окультурили» мексиканську культуру. А Гватемала досі жива, справжня! – захоплено розповідає сусідка по автобусу пані Катаріна Усач, мешканка Штатів із українським корінням.
Катаріна уже не перший рік шерстить Гватемалу на предмет народного текстилю, якого має вже велику і цінну колекцію. Гватемала входить до регіону «Мезоамерики», де у доколумбівські часи мешкали досить розвинуті індіанські суспільства. І мистецтво текстилю (техніка ткання, барвники, символіка візерунків) у Гватемалі збереглося ще з тих середньовічних часів і зараз є візитною карткою країни.



Текстиль і народний костюм стають «кодом» кожної спільноти, кожного окремого племені майя. Гватемалка Венді, із якою я познайомилася у школі іспанської мови, розповідає про те, як виходила заміж за індіанця. Мама того чоловіка буквально вимагала, аби наречена була у традиційному одязі на весіллі. «А звідки у мене гроші на це вбрання? Воно коштує близько 7 тисяч кецалів. Тоді як звичайне біле плаття обійдеться до тисячі». Також у індіанців є традиція: наречена тче для своєї свекрухи спеціальну коштовну накидку, яку дарує на весілля. Чим більшою і багатшою є ця накидка – тим краще. Свекруха одягає накидку і вже не знімає впродовж всього свята: день, два, три… Якщо ж свекрусі не сподобалася накидка або невістка, то вона може відмовитися одягати подарунок. І тоді все – ганьба нареченій і війна між домами… «Воно мені треба? – питає Венді. – Я виросла в місті, я хочу носити джинси! Ми з свекрухою розсварилися з першого дня. Тепер живемо окремо і я її, слава Богу, і не бачу».
Read more...Collapse )
Іспанія, звісно, країна із купою до неї питань. Там сепаратистські настрої похлєще, ніж у Криму. Але є кілька ініціатив, котрі мені видалися дуже доречними і гарними. Таких не вистачає в Україні, на жаль.

1. Таблички біля будинків.
Що пишуть у нас на будинку, який пам*ятка архітектури? Правильно, там прибивають табличку з надписом "пам*ятка архітектури". Що роблять у Гранаді? БІля будинку ставлять табличку, на якій написано: рік побудови, архітектурний стиль (!), ім*я архітектора і коротку історію будівлі.

2. Таблички біля дерев
На землі біля дерев у Гранаді маленькі круглі таблички з назвою дерев ) Дуже пізнавально!

3.Розклад автобусів, який можна роздрукувати з автомату.
Автомати для купівлі квитків - не новина. У них можна занйти розклад руху автобусів з точки а в точку б. А от можливість цей розклад роздрукувати одразу ж - це для мене вперше. Дуже зручно!

4. Фінансування банком громадських ініціатив.
От є банк. ВІн хоче собі рекламу. Що робить наш банк? Ну, бігборди... А що робить іспанський банк? ВІн запускає програму фінансування соціальних ініціатив. От людина хоче щось покращити, ну, безпритульних годувати, скажімо. Працює на волонтерських засадах. А все інше фінансує банк. І має таку рекламу. У нас, на жаль, такого нема.... Меценацтво взагалі непопулярне :(

10303450_10203124352564685_2847184841747789174_n

Ще на цю тему
Що я люблю в Мексиці, чого немає в Україні
Нерха
Місцеві не радили нам з Гранади їхати на найближче від міста узбережжя, мовляв, там пляжі не дуже. В принципі, ці відомості збіглися із нашими планами відвідати приморське місто Нерху, що знаходилося за 2 години їзди від Гранади, і ми навострили лижі туди.
Були налаштовані виїздити першим автобусним рейсом і повертатися останнім. Але в цей ранок сила тяжіння подушки були непереборна, тож ми пішли на другий рейс – на 9:00. Дві години куняння в автобусі, і от ми наближаємося до морської казки, до білої прекрасної Нерхи.

sm_7777

Це, звісно, захоплює подих: така Андалусія, як ми і уявляли! Уляна сказала, що для повноти картини ми маємо з’їсти бутерброд зі шпротами з анчоусами. У Нерсі нема «класичного» історичного центру, але вулички і будиночки немов з картинки: все побілено, низ і портали дверей обкладені дуже гарною плиткою, все залито сонцем і заплетено червоними, рожевими, жовтими квітами. Квіти усюди, і складається враження абсолютної  чистоти. Як воно, жити в такому?
Read more...Collapse )
Хочу розповісти, як можна легко мандрувати. Багато хто каже: ох, яка ти швидка! Щойно була тут - а вже в Польщі! А тепер де? В Нідерландах?! Хотів би і я так мандрувати!

Не плануйте - їдьте!

Суть в тому, що так мандрувати може кожен. Питання не в часі і не в грошах. Насправді нас обмежують лиш рамки в нашій голові. Звідки ці рамки? Все дуже просто: наші батьки поїздку кудись вважали за ПОДІЮ! До неї ретельно і довго готувалися, збирали гроші весь рік. Це було щось так, як ніби зробити ремонт чи купити новий телевізор. І створило нам враження, що поїздка кудись - це архіскладно і потребує нереальних попередніх зусиль.
Насправді поїхати простіше простого. Необов'язково навіть планувати. Головне - задати напрямок. А якщо так хочеться планувати, то є комп і вай-фай. Приїжджаєте на місце, берете вино, комп і гуглите, що ж цікавого є в окрузі. Останнім часом тільки так і роблю ) Щодо логістики: є сенс бронювати авіа квитки і деякі автобуси лоу-кости чи поїзди. Але куплений квиток на внутрішній переїзд завжди буде стримувати вас. Тому змиріться і використовуйте blablacar.com. Там дешево і зручно. І можна їхати практично у будь-якому напрямку. Це якщо автостоп не для вас)
Щодо проживання, то сенс є бронювати заздалегідь у двох випадках: якщо ви їдете у якесь дуже туристичне місце (топове місто чи морське узбережжя) або якщо вам це треба для відкриття візи. В іншому випадку приїжджаєте на місце і даєте ногам самим вас винести до житла)

IMG_3868

Вам потрібно менше, ніж ви думаєте!
Read more...Collapse )

zz7387

Інша писанина до теми:
Дорога як вчитель толерантності
Мусульманська жінка
Колись одній своїй клієнтці я ретельно прописувала, як добратися у парк Keukenkof, що недалеко від Лісси  в Нідерландах. І виключно тому, що ще колись це може знадобитися у моїй роботі в туризмі, я вирішила скористатися власними інструкціями і самостійно відвідати всесвітньо відомий парк тюльпанів.
Чесно скажу: я не прихильник квіточок і звіряток поза природного ареалу проживання, тому майже ніколи не відвідую ботанічні сади, зоопарки чи якісь заказники. Але поїздка в Кьокенхоф мені відкрила дві речі. Перша: це найнеймовірніший парк квітів з усіх, що я колись бачила. Друга: даремно я послала в цей парк клієнтку у вересні. Адже він працює тільки два місяці на рік, весною.

DSC_7534_

Отже, щороку з 20 березня по 20 травня королівський парк Кьокенкоф відкриває свої двері для відвідувачів. За цей короткий термін крізь центральні ворота проходить близько 800 000 відвідувачів! У ці два місяці починається цвітіння 7 000 000 весняних квітів, що ростуть на території парку. Кожну бульбочку з цих семи мільйонів було посаджено у землю вручну! І влітку, після цвітіння, кожну цибулину буде викопано так само руками силами тридцяти садівників, що працюють у парку. Всього до робіт залучено 2 дизайнери, три десятки садівників і близько чотирьох сотень інших працівників, з адміністрацією включно.

Read more...Collapse )

Profile

поль_руіз
gohatto_n
gohatto_n

Latest Month

June 2014
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel